Жёлтых, худеньких листочков дрожь,
Ветер отрывает их и кружит.
Вечер, мокрый неуютный дождь,
Свет от фонарей в холодных лужах.
Сизая, прозрачная вуаль
По небесным бархатным дорогам.
Одинокая луна - печаль,
Я и кот бездомный у порога.
Так вдвоём промокшие стоим,
Мы без слов друг друга понимаем.
Вечер нас молчанием своим
От мирского шума охраняет.
Муркает и трётся об меня,
Или просто сядет молчаливо.
Может тоже думает, как я:-
"Как луна печальная красива!"
Тихо как, ни капли суеты,
Куча листьев на земле погасших...
Знаете, бездомные коты
Ласковей и преданней домашних
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
